17 червня студенти 1 курсу Факультету філології в рамках фольклорної практики відвідали Снятин та Русів. Студенти відвідали музеї: Снятинський літературно-меморіальний музей Марка Черемшини, Музей визвольних змагань імені Василя Андрусяка, будинок Василя Стефаника в селі Русів.
Старша наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини, кандидатка філологічних наук і носійка діалекту гуцульського порубіжжя Іванна Стеф’юк окреслила студентам риси мовостилю Марка Черемшини, роль традиційної культури у його аксіологічній системі, навела приклади інтерпретації діалектного мовлення у художній літературі (Марко Черемшина, Василь Стефаник, Лесь Мартович, Юрій Федькович, Петро Шекерик-Доників, Параска Плитка-Горицвіт, Онуфрій Манчук, Василь Шкурган, Василь Зеленчук, Василь Тупилюк, Уляна Маляр, Богдан Гасюк, Марія Кермач, також лекторка поділилася деякими авторськими творами.
Відвідувачі могли почути ритміку і мелос традиційних голосінь, про явища паронімії між діалектним і літературним виявами мови.
Особливо приємно те, що попри насичену програму і брак часу, студенти мали чимало запитань і виявили бажання обговорити детальніше окремі з творів Марка Черемшини – «Основини», «Писанки», «Туга», «Карби», «Грушка».
Щирим, практично поетичним відгуком поділилася одна із учасниць практики Анжеліка Максимів: «Ми з Гуцульщини плавно перенеслися на Покуття. І першим нас зустрів Снятин — місто, напоєне творчістю, душею і теплом. Саме тут центр душі Марка Черемшини — місце, де й досі живе пам’ять про письменника і б’ється серце його світу. Ми побували в Музеї Марка Черемшини у Снятині — будинку, в якому він прожив з 1912 по 1927 рік. Завдяки гостинності Іванни Стеф’юк ми поринули у світ фольклору, літератури й містики. Тієї особливої містики, яка й досі тримає у своїх обіймах і не поспішає відпускати. Ми слухали й не могли наслухатися розповідей пані Іванни. Так змістовно, образно і плавно вести крізь події, долі й тексти може лише людина, яка по-справжньому закохана у свою справу. Ви казали, що хотіли б, аби хтось закохався в Марка Черемшину так, як закохані в нього Ви. І, здається, мрії мають властивість здійснюватися…
А потім наша мандрівка продовжилася у музеї культури і книги Покуття. Там ми ще глибше занурилися у світ літератури і слухали історії, що зберігаються між рядками.
А далі ми пішли торкатися неба. Піднялися на ратушу, де хмари спускаються так низько, ніби хочуть огорнути кожного, хто зупиниться на мить. Звідти Снятин відкрився зовсім інакшим — безмежним, світлим і таким близьким до сонця. Здавалося, що хмари підхоплюють тебе на свої крила й несуть туди, де народжується світанок над покутськими пагорбами».
